Вступ

Проект доктрини розвитку освіти України в ХХI столітті головною метою проголошує створення умов "для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України", формування поколінь, які "здатні навчатись впродовж усього життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства".
Чи не найбільші можливості для розв’язання поставлених завдань має курс зарубіжної літератури. Література в школі – той предмет, на який передусім лягає завдання гуманітарного виховання молодого покоління. Залучення учнів до багатств світової культури, духовне і моральне зростання особистості, естетичне виховання, розвиток художнього смаку – ось ті найважливіші завдання і функції, що має реалізовувати зарубіжна література.

Художня література – не тільки розвага, засіб цікавого проведення дозвілля, а ще й могутній потенціал для духовного та естетичного виховання молоді. І тому, якщо ми хочемо сформувати по-справжньому культурних читачів, варто визначити шляхи, якими відбувається залучення учнів до кращих здобутків світової літератури. А ці шляхи починаються з однієї відправної точки – аналізу тексту. Хоч які б методичні прийоми обрав учитель, які б інноваційні технології він використував на уроці, усі вони  мають бути зумовлені самим твором і специфікою його аналізу. Тільки твір і його аналіз визначають методику його вивчення.
Аналіз художнього твору завжди викликав чимало проблем і труднощів у вчителів. Як аналізувати художній твір у середніх і старших класах? Які шляхи для цього обрати? Як сформувати в учнів навички аналізу художнього твору? Усі ці питання доводиться вирішувати учителям-словесникам щодня.

Проблема аналізу художнього твору не нова. З нею постійно стикаються у своїй роботі вчителі, нею займаються методисти, однак остаточного вирішення цієї проблеми методична наука не дає. На жаль, у шкільній практиці вона теж не знаходить належної уваги. Не можна не визнати того факту, що багато вчителів не володіють належним чином теоретичними основами аналізу твору. Робота з текстом часто підмінюється переказом, вибірковим читанням окремих епізодів, переглядом кінофільмів тощо.

Мета моєї методичної розробки: систематизувати теоретичний матеріал з методики аналізу тексту, використовуючи різні джерела знань і власний досвід, визначити місце  аналізу художнього твору  в навчальному процесі та його вплив на формування творчої особистості школярів, підвищення ефективності сприйняття ними творів світової літератури.
Методична розробка складається з чотирьох розділів. В них розглядаються і теоретичні обґрунтування роботи з текстом, і конкретні методичні поради щодо застосування різноманітних видів робіт. Деякі запропоновані методи і прийоми вже відомі в методичній літературі, а деякі – знайдені автором у процесі власної роботи над художнім твором.
Практичне значення роботи: теоретична частина дає можливість підвищити науково-методичний рівень вчителів, а також використовувати цей матеріл на своїх уроках при вивченні текстів художніх творів.

Методична розробка "Методика аналізу художнього твору" призначена для вчителів зарубіжної та української літератури. Цей матеріл може бути корисним вчителям інших предметів, які впроваджують в свою роботу інтегрований підхід, використовують міжпредметні зв’язки (вчителям історії, правознавства, іноземної мови, музики, образотворчого мистецтва  тощо).

З історії методики аналізу художнього твору

На розв’язання проблеми роботи з текстом були спрямовані зусилля багатьох учених упродовж усього існування шкільної освіти.
Проблема вивчення тексту розглядалася і розглядається в різних аспектах:

Отже, в методиці викладання літератури від найдавніших часів і донині було зроблено багато. Більшість концепцій, наведених нами, досі не втратили свого значення. Вони стали основою пошуків сучасних вчених і вчителів-практиків.
Останнім часом інтерес до цієї проблеми значно зріс. На це є кілька причин:

Говорячи про актуальність аналізу, необхідно відзначити, що полеміка про нього не стихає і досі. Одні методисти і практики стверджують, що художній твір необхідно вивчати як предмет мистецтва, естетики, спираючись при цьому на великий досвід літературознавства. Інші ж наполягають на тому, що аналіз художнього твору не самоціль. Художній твір досить прочитати і „пережити", тобто обмежитись емоційним читанням.
Не можна погодитися з думкою тих учителів, які вважать що твори треба просто читати з цікавістю. А звідки ж виникне ця зацікавленість? Що сформує стійкий інтерес учнів до зарубіжної літератури? Людина, яка не вміє аналізувати твір, не зможе достатньо глибоко прочитати текст і ґрунтовно осягнути авторську позицію. Школярів треба вчити аналізувати і інтерпретувати текст.
Тільки систематична й наполеглива робота з розвитку вмінь і навичок аналізу тексту допоможе учням стати справді культурними читачами, знайти свої стежки до творів світового письменства й отримати велику насолоду від спілкування з мистецтвом слова.

Відомий методист О.Д.Алферов писав: "Кожний аналіз на першій стадії начебто відвертає вас від повного і свіжого уявлення, винесеного про твір, але це тільки на першій стадії. Якщо аналіз проведено правильно і з належною перспективою, то, коли ви знову звернетеся до твору загалом, ви відчуєте, як відновлюється попереднє уявлення з тією лише різницею, що воно стає глибшим".

Прекрасні творіння майстрів минулого доступні всім. Але це не означає, що досить прочитати їх і художні достоїнства відкриються самі собою. У всякого мистецтва є свої засоби та методи. Помиляється той, хто думає, що враження, яке справляють великі твори, природне і само собою зрозуміле. Вплив літератури зумовлений мистецтвом, яким володіли письменники. Наблизитися до розуміння майстерності художника – справа складна і це одна з головних задач вчителя зарубіжної літератури. Як і всякому спілкуванню, спілкуванню з мистецтвом слова треба спеціально вчити.

Підготовка до сприйняття художнього твору

У класичній методиці аналізу літературного твору передує його сприйняття і відповідне прочитання. Сприйняття – складний динамічний процес, який передбачає особистісне прочитання, інтерпретацію, мікроаналіз художнього твору самим читачем. Він супроводжується емоційними переживаннями і є завжди цілісним і безпосереднім. Тому, починаючи роботу з текстом, вчителю необхідно ввести школярів у твір, викликати інтерес, збудити читацьку увагу, а потім і активне ставлення до написаного.

Як залучити учнів до читання художніх творів – одвічне питання всіх учителів - словесників. Крім визначених педагогікою вікових особливостей сприйняття художніх творів, в наш час треба враховувати ту дуже сумну для шанувальників гарної книги обставину, що діти і підлітки з кожним роком читають все менше і менше. Замість читання діти мають тепер інші розваги.  Як зазначається у проекті „Концепції літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі", учитель сьогодні "змушений конкурувати з телевізійними та комп’ютерними програмами".

Проблема ускладнюється ще й тим, що не всі тексти можуть видатися цікавими учням на перший погляд (наприклад, "Пісня про Роланда" чи "Божественна комедія"). Це не означає, що вчителі повинні „потрафляти" лише читацьким смакам учнівської аудиторії, вони якраз повинні їх виховувати і формувати засобами художнього слова кращих зразків світового письменства.
Як би важко не було, але вчитель повинен створити такі умови на уроці, щоб учень захотів прочитати  твір. Слід максимально підготувати школярів до зустрічі з текстом художнього твору. Це можуть бути різні види коментарів, відомості про особливості жанру твору, читання цікавих уривків, що викличуть в учнів інтерес, створять емоційний настрій (літературний матеріал повинен викликати в учнів ті почуття, які відповідають основній тональності твору).

Роботі по вивченню художнього твору і творчості письменника можуть передувати повідомлення історичних , біографічних, лексичних, а в старших класах ще й теоретико-літературних, філософських, естетичних відомостей. Форми цих повідомлень можуть бути різними: лекція вчителя, аналіз письмової роботи, раніше запропонованої учням, робота з картиною, кіноурок, літературна екскурсія, культпохід в театр, музей чи на лоно природи.

Роль вступних занять зводиться до того, щоб викликати інтерес до програмного матеріалу і створити умови для його розуміння. Пізнавальний інтерес – це один з найважливіших мотивів навчання школярів. Його дія дуже сильна. Під впливом пізнавального інтересу робота над художнім твором навіть у слабовстигаючих учнів проходить більш продуктивно. Класична педагогіка минулого стверджувала: смертний гріх вчителя – бути нудним. Активізація пізнавальної діяльності учнів без розвитку їх пізнавального інтересу не тільки важка, але й практично не можлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично розвивати і зміцнювати пізнавальний інтерес школярів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису характеру  особистості, і як могутній засіб формування умінь та навичок.

При роботі над великими творами  підготовка до сприйняття складається з чотирьох етапів:

1 етап – встановлення зв’язку з раніше вивченими і самостійно прочитаними творами;
2 етап -  знайомство з біографією митця, епохою, в якій жив письменник чи яка знайшла відображення в творі;
3 етап – повідомлення про історію написання твору , його проблематику, публікацію і постановку на сцені;
4 етап – робота з невідомими поняттями, назвою, підзаголовком, присвяченням, епіграфом тощо.

Всі названі етапи пов’язані між собою. Вони можуть існувати як єдине ціле і як окрема частина. Вчитель має право використовувати як усі етапи, так і окремі з них, залежно від змісту твору , мети, аналізу.
У кожному шкільному віці, будь-це молодші чи старші підлітки, можна виділити чотири умовні рівні сприйняття художнього твору – низький, середній, вищий та оптимальний. Якщо вчитель, застосовуючи різні форми роботи, досягає того, що більшість його учнів наближається саме до оптимального рівня сприйняття,  можна впевнено стверджувати, що його уроки справді ефективні і учні сприйняли художній твір відповідно до авторського задуму.
Підготовка до сприйняття є важливою умовою осмисленого глибокого прочитання літературного твору, активізації розумово-пізнавальної діяльності учнів.

Первинне читання та прийоми усвідомлення тексту художнього твору

Основною умовою ефективного вивчення літератури є знання тексту художнього твору. Тому дуже важливо, щоб усі учні прочитали його своєчасно. Художній твір, призначений для текстуально вивчення, як правило, читають двічі. Перше читання зветься первинним. Під цим терміном розуміють вихідне, початкове, швидке читання, яке дає змогу одержати уявлення про загальний зміст твору, його ідею. Знайомлячись вперше з художнім твором, учні в  основному звертають увагу на події і лише на подальших стадіях проникають у словесно-образну та композиційну структуру.

Процес читання – творчий процес, оскільки в ньому беруть участь автор і читач. Автор веде читача, відкриваючи йому щось невідоме, глибини свого світорозуміння і світовідчуття. Читач, залежно від індивідуально-психологічних особливостей, культури читання, життєвої ситуації, винесе своє враження про твір. Воно глибоко особисте і виникло з безпосереднього спілкування з текстом.
Вчитель покликаний формувати уважного, допитливого читача, закоханого в книгу, що прагне через неї збагнути життя і вдосконалювати самого себе. За відомим висловом В.Гюго, "Найкращий читач – це підготовлений читач".

Шкільна програма із зарубіжної літератури передбачає як текстуальне, так і оглядове вивчення творів. Тому словесник повинен планувати роботу над текстом, виходячи із завдань читання, особливостей художнього твору, рівня сприйняття і підготовки учнів.

Шкільний аналіз будується на літературознавчих і специфічних прийомах роботи з художнім текстом. Прийоми аналізу – це засоби осмислення художнього твору. Арсенал шкільних прийомів роботи з літературним твором досить різноманітній:

Проаналізуємо кілька найважливіших шкільних прийомів. Одним з дійових прийомів єпостановка запитань, попереджуючих читання. Такі запитання спонукають учнів уважніше прочитати текст, звернути увагу на ті місця, які викликають труднощі для їхнього сприйняття, але необхідні для усвідомлення твору. Саме питання стимулює пізнавальну діяльність учнів. "Виникнення запитань – перший показник початку праці думки і розуміння", - відзначав С.Л.Рубіншейн.
З поміж численних питань, що використовують при роботі з текстом, можна виділити:

Коментоване читання навчає учнів вдумливо читати, самостійно міркувати, розвиває художній смак і почуття мови. Прийоми коментування змінюються у зв’язку із специфікою твору і рівнем літературного розвитку учнів та метою уроку. Коментувати треба лише те, без чого учні не зможуть зрозуміти твір. Зайве захоплення коментуванням може призвести до того, що в тексті все буде зрозумілим, а літературний твір як мистецтво слова вже не буде існувати. В методиці викладання літератури виділяють такі типи коментування: лінгвістичне,  стилістичне, історичне   ( додаток 6).

Під час первинного ознайомлення з художнім твором доцільно звертатись до його переказу. По-перше, такий підхід дозволить учителеві встановити рівень доступності творів для учнів і привчить звертати увагу на особливості художньої форми; по-друге, зосередить увагу школярів на головних епізодах, які допоможуть усвідомити ідейно-художній зміст; по-третє, викличе інтерес до читання запропонованого тексту.

Переказ може бути повним, вибірковим, стислим, але обов’язково художнім.
Так, перед текстуальним вивченням роману Ясанурі Кавабата "Тисяча журавлів" можна дати школярам завдання підготувати художній переказ таких  епізодів:

1. Чайна церемонія у Тікако.
2. Думки Кікудзі під час чайної церемонії і після повернення з неї.
3. Опис чайної чашки з малюнком паростка папороті.

Порівння і зіставлення – один з головних прийомів розуміння тексту. У педагогічній практиці доцільно звертатися до таких видів цього прийому: порівняння варіантів, перекладів того самого твору, різних рецензій на прочитаний текст, різних творів мистецтва до одного літературного, історичних осіб чи подій у зображенні різних авторів. Наприклад:

При аналізі художнього твору важливу роль відіграє деталь. Педагогу необхідно навчити школярів бачити деталь у творі, визначати її місце в структурі художнього образу. Робота над художньою деталлю допомагає виховувати вдумливого читача, показувати несхожість мистецького почерку кожного письменника. Робота над деталлю значно складніша, ніж інші методичні прийоми роботи з текстом. Вона вимагає активності учнів, творчого пошуку, глибокого роздуму, допомагає зрозуміти характери героїв, ідею твору.

Отже, застосування різних прийомів розуміння і осмислення тексту дає позитивний результат. Така робота веде до усвідомленого засвоєння знань, впливає на розвиток спостережливості і дослідницького вміння, стимулює почуттєве пізнання, поглиблює і концентрує його, сприяє абстрагованому понятійному мисленню.

Поглиблене засвоєння художнього твору в процесі другого читання

Поглиблене засвоєння художнього твору відбувається у процесі другого читання. Друге читання – це вибірково-систематизоване читання від частини до цілого. Без перечитування не можна збагнути всю глибину художнього твору. Повторне, повільне, аналітичне читання розширює враження про твір, він сприймається як єдине ціле, виразніше відчувається його своєрідність.
"Художній твір, - відзначав В.Г.Бєлінський, - рідко сильно вражає душу читача з першого разу: здебільшого він вимагає, щоб  в нього вдивлялись і вдумувалися не раптом, а поступово. Отже, чим більше його перечитуєш тим далі заглиблюєшся в його організацію, відкриваєш нові, непомітні раніше риси, бачиш нові барви і дедалі більше ними насолоджуєшся".

Головне завдання вчителя літератури – допомогти учням зрозуміти художній твір, глибинно осягнути його художню та естетичну сутність, виховати уважного вдумливого читача.
Аналіз твору має стати основою літературної освіти учнів. Навчитися аналізувати літературний твір означає:

Аналіз повинен допомогти глибше зрозуміти твір, побачити все його багатство і складність, оцінити його роль в житті суспільства, сприяти більшому емоційному впливу на читача.
У педагогічній науці виділяють лінгвістичний, стилістичний і літературознавчий аналіз.
Для повного розуміння елементів мови застосовується лінгвістичний аналіз. При вивченні образних мовних засобів зверстаються до стилістичного.  Літературознавчий  аналіз використають для вивчення загальної оцінки творів словесного мистецтва. У практиці школи застосовують комбінований аналіз текстів художнього твору.

Визначаючи своєрідність шкільного аналізу літературного твору, важливо врахувати три його аспекти:

- емоційний( аналіз має викликати в учнів безпосередній інтерес до твору, емоційне враження, сприяти створенню атмосфери зацікавленості тощо);
- пізнавальний ( з допомогою аналізу твору вчитель знайомить учнів з особливостями життя, культури, літератури того чи іншого народу, творчою манерою митця. художньою своєрідністю тексту та інше );
-  виховний ( будь-який аналіз має сприяти формуванню моральних якостей учнів, їх естетичного смаку, розвитку творчих здібностей, забезпечувати особистісне зорієнтоване навчання).

Питання про шляхи аналізу літературного твору в школі досить дискусійне. Одні методисти і практики дотримуються традиційної класифікації, за якою виділяються три звичні шляхи аналізу тексту: за структурою, образами і проблемами. Другі (О.М.Ніколенко, О.С.Чірков  та інші) пропонують нові шляхи шкільного аналізу твору:  текстуальний  (коли розглядається текст сам по собі, у його цілісності й розмаїтті художніх компонентів), контекстуальний ( коли текст аналізується відповідно до певного історико-літературного контексту з урахуванням напряму, жанру, течії, філософської думки, розвитку культури тощо) та інтертекстуальний(коли встановлюються міжтекстові зв’язки на різних рівнях художніх творів).

Крім цього, існують ще так звані авторські підходи до методики аналізу тексту: наприклад, "художній аналіз художнього тексту" ( Є.М.Ільїн ), "цитований аналіз художнього твору" (О.І.Любимов) та інші.
Моя власна думка така: хоч би який принцип у викладанні зарубіжної літератури обрав вчитель, головним на уроці є текст і його інтерпретація. Чи варто ставати прибічником якогось одного підходу? Чи не краще обрати "золоту середину"?  Вчитель має навчити аналізувати художній текст так, щоб він пробуджував розум і почуття учнів, викликав інтерес до реального життя, роздуми над естетичними і моральними проблемами, щоб учень при цьому отримував естетичне задоволення.
Навчити осягати художній текст - це своєрідне мистецтво. Недаремно Б.Брехт зазначав: "Сприйняття мистецтва – це мистецтво сприйняття".

Великого значення у процесі викладання зарубіжної літерату