Уперше термін «історична пісня» увів в українську фольклористику Микола Гоголь
Іван Котляревський
«Вважають зачинателем нової української літератури», «Наталка Полтавка започаткувала нову українську драматургію, написану живою розмовною мовою, побудовану на засадах народності».
Григорій Квітка-Основ’яненко
Т.Шевченко вважав Г. Квітку-Основ’яненка «батьком нової української прози».
Тарас Шевченко
«Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культурі» І. Франко.
«Утни батьку, щоб нехотя на весь світ почули, щ діялось в Україні» – слова Т.Шевченка до Основяненка.
«Кавказ – це огниста інвектива проти темного царства, становища загальнолюдського» І.Франко.
«Не вмирає душа наша, не вмирає воля» - Т.Шевченко «Кавказ».
Пантелеймон Куліш
«Один із довершеніших історичних творів в українській літературі»
«Куліш – перворядна зірка в нашому письменстві, великий знавець української мові, а притім добрий знавець язиків і літератур європейських народів»
І. Франко
Іван Нечуй-Левицький
«Колосальне всеобіймаюче око всієї Правобережної України» І.Франко.
«…жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо і захмареного тугою за кращим життям твору про селянство» М.Рильський про першу соціально-побутову повість.
Панас Мирний
Разом з Іваном Біликом писали перший соціально-психологічний роман.
«Будинок с багатьма прибудовами і надбудовами зробленими неодночасно…» О.Білецький про композицію «Хіба ревуть воли…»
«Корифей української прози»
Іван Франко
«Написав другий заповіт українському народові» Ю.Шевельов про «Гімн»
Ольга Кобилянська
«Гірська львиця»
«Велика українська письменниця, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх в нашому народі» В. Земляк
«Пишна троянда в саду української літератури»
М. Старицький
Михайло Коцюбинський
«Сонцепоклонник»
«Його проза – це синтез народності і гуманізму, воістину загальнолюдського масштабу інтереси, глибинність естетичного змісту, рівне мислення, вивершеність образів, найяскравіші грані майстерності, завдяки чому твори Коцюбинського – це і духовний образ, і суть буття народу, його жива історія, великі гуманістичні уроки, мрія про будучину» П. Кононенко
«Іван та Марічка – українські Ромео ї Джульєта»
Василь Стефаник
«Бетховен українського села»
Павло Тичина
«Шукання й шукання, праця і вимогливість, і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший» О. Гончар
Володимир Сосюра
«Глибинно-бентежний березень та замріяно прозорий вересень» М. Стельмах
Микола Хвильовий
«Основоположник української прози ХХ ст.»
Остап Вишня
«Король українського тиражу»
«Остап Вишня – справжній мисливець і при тому поет полювання» М. Рильський
«Хай живуть зайці!» – життєве кредо
Андрій Малишко
«Солов’їне серце України»
Іван Драч
«Сонячний поет»
Василь Стус
«Поезія Василя Стуса – наскрізь людська і людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків болю й скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежності світу» Ю. Тевельов
«Цільність і всеохопність… патріотизму»
М. Коцюбинська
Є. Маланюк
«Імператор залізних строф»
«Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово».
П. Мирний (1849-1920, український письменник)
«Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій.
Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри – в розпуку.
Доля не щадила йому страждань, але не стримала його радості, що била здоровим джерелом життя.
Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому ах по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець».
І. Я. Франко (1856-1916)
«Поява Тараса Григоровича на похмурому фоні закріпаченої України – явище далеко не випадкове. В його особі – все знедолене малоросійське селянство – ніби злило всі кращі духовні сили і вибрало його співцем свого одвічного горя. Вірний цьому високому призначенню, він, незважаючи на всі злигодні свого невдалого життя, не зрадив його до самої смерті».
І. І. Манжура (1851-1893, український поет)
Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.